Підприємництво як система Виробництво — це процес, у якому комбінуванням або перетворенням одних благ створюються нові блага. Підприємство є ринково-виробничою системою, одночасно виступає в ролі покупця,товаровиробника, продавця; використовує фактори виробництва (земля, праця, капітал тощо); функціонує в різних часових періодах (миттєвому, короткостроковому,тривалому); прагне до максимізації прибутку; керується низкоюпринципів (комбінування, економічності, дохідності), які транcформуються в критерії формування виробництва: максимум випуску, мінімум витрат, максимум ефекту. Виробнича функція відбиває стійкі кількісні співвідношення між входами і виходами виробничої системи. Якщо в ролі незалежних змінних виступають розміри витрат ресурсів, то виробничу функцію заведено називати функцією випуску (виробництва), якщо ж незалежною змінною є розмір випуску, то виробничафункція є функцією витрат. Функція виробництва описує максимально можливий випуск продукції, який може бути отриманий за розрахунковий період за різних комбінацій факторів виробництва. Вона характеризує чисто технічну залежність між входом і виходом виробничоїсистеми й описує множину технічно ефективних способів виробництва. Який з технічно здійсненних способів буде обрано і реалізовано, залежить від багатьох факторів, і насамперед — від цінвідповідних ресурсів. В економічній теорії традиційно використовується двофакторна виробнича функція, в якій максимальний випуск за період визначається комбінацією певної кількості одиниць праці та капіталу. Двофакторна функція виробництва в тривимірному просторі являє собою так званий пагорб виробництва, що описує взаємозв'язок випуску з усіма технічно здійсненними комбінаціями праці та капіталу. Двофакторная функція виробництва з одним постійним і одним змінним факторами на площині з координатами «випуск—змінний фактор» дає уявлення про часткову варіацію факторів виробництва, тобто про динаміку випуску за зміни обсягів застосування змінного фактора. Двофакторная виробнича функція з двома змінними факторами і фіксованим випуском на площині з координатами «фактор-—фактор» характеризує ізоквантну варіацію, тобто показує, як можна комбінувати фактори виробництва, щоб забезпечити визначений обсяг випуску за період. Виробнича функція миттєвого періоду характеризує максимально можливий випуск, який може бути досягнутий за певної незмінної комбінації факторів виробництва. Виробнича функція короткострокового періоду визначає випуск, який може бути отриманий за зміни обсягу застосування одних ресурсів і сталості інших. Виробнича функція довгострокового періоду показує випуск, який може бути отриманий за зміни обсягів застосування всіх видів ресурсів. У лімітаційних виробничих функціях між витратами факторів і випуском існують жорсткі технічні співвідношення, тобто визначений виробничий результат може бути отриманий тільки у тому разі, якщо дотримуватимуться встановлені пропорції застосування всіх ресурсів. У субституційних виробничих функціях немає жорстких технічних співвідношень, тобто певна кількість продукції може бути виготовлена за різних ефективних комбінацій ресурсів. У теорії ринкової економіки співіснують два підходи до оцінювання витрат виробництва — бухгалтерський та економічний. Бухгалтерські витрати — це витрати ресурсів, оцінені у фактичних цінах їх придбання. Економічні витрати — це витрати підприємства на придбання ресурсів і недоотриманий дохід від найкращого альтернативного способу їх використання. Різні підходи до оцінювання витрат спричинюють використання кількох понять прибутку: бухгалтерський, економічний, нормальний. Бухгалтерський прибуток — це різниця між сукупним доходом і бухгалтерськими витратами. Економічний прибуток — це різниця між сукупним доходом та економічними витратами. Нормальний прибуток — це мінімальна (нормальна) винагорода за виконання підприємницьких функцій; винагорода, достатня для того, щоб залучити та утримати ресурси в межах даного напряму діяльності. Зг...